Що заважає завершити війну в Україні: Foreign Policy назвало головні помилки США, Києва та РФ

Кремлівський диктатор Володимир Путін прорахувався, вважаючи, що війна проти України закінчиться за кілька днів, адміністрація експрезидента США Джо Байдена неправильно оцінила ефективність санкцій, а керівництво України помилилося, розпочавши катастрофічний контрнаступ влітку 2023 року, заявив професор міжнародних відносин Гарвардського університету та оглядач Foreign Policy Стівен Уолт.

Також він зазначив, що помилився й президент США Дональд Трамп, коли говорив про відсутність "козирів" у президента України Володимира Зеленського. Адже згодом поєднання європейської підтримки, української винахідливості та героїзму тимчасово переломило хід подій. Але військова удача, схоже, знову зміщується в бік Москви у міру наближення зими, зазначає Уолт у своєму матеріалі для Foreign Policy.

За його словами, Україна та Росія залишаються у стані "болісного тупика", за якого жодна зі сторін не може нав’язати свою волю іншій, і обидві продовжують зазнавати значних втрат.

Це особливо важко для України, з огляду на її менші розміри, чисельність населення та військово-промислову базу, але зовнішня підтримка та посилена рішучість, що виникає від захисту власної землі, утримали Київ у цій боротьбі довше, ніж очікували багато спостерігачів.

Уолт зазначає, що ця війна також ілюструє класичну тенденцію тривалих конфліктів до ескалації – як вертикальної, так і горизонтальної, оскільки кожна сторона розробила нову, більш смертоносну зброю, поступово розширила перелік цілей і залучила треті сторони до конфлікту як безпосередньо (наприклад, північнокорейські війська, що воюють разом із Росією), так і опосередковано (наприклад, фінансова та розвідувальна підтримка, яку США та ЄС надають Україні).

Атаки Росії в "сірій зоні" проти Європи – не надто тонкий спроба переконати її припинити підтримку України – є ще однією формою ескалації.

Наразі завершення війни відповідає інтересам майже всіх сторін

За словами експерта, чим довше триває ця війна, тим більших збитків зазнає Україна і тим гіршими будуть її довгострокові перспективи (включно з будь-якими надіями коли-небудь повернути втрачену територію).

Росія також зазнає величезних втрат і завершить війну ослабленою та більш залежною від Китаю. Вартість підтримки України лягає важким тягарем на європейські економіки в той час, коли вони ледь можуть собі це дозволити, і дає ультраправим партіям, таким як німецька "Альтернатива для Німеччини", ще один важіль для атак на істеблішмент.

"І, як показують вимоги Трампа до України припинити удари по нафтопереробних потужностях Росії, війна також поглиблює дефіцит палива в усьому світі та накладає економічні й політичні витрати на США", – йдеться в матеріалі.

Єдині гравці, які, на думку автора, можуть виграти від продовження війни, це Китай (оскільки конфлікт відволікає Європу та США й утримує їх у протистоянні з Росією) та ті ультраправі популісти, які втратили б зручну тему для риторики, якби конфлікт завершився.

Проте війна триває, і нікому не вдалося налагодити ефективний процес для врегулювання конфліктуючих інтересів, які призвели до війни, допомогти сформулювати умови, прийнятні для обох сторін, або підібрати поєднання "батога й пряника", здатне підштовхнути їх до угоди.

Отже, ключові питання звучать так: 1) хто міг би ефективно виступити посередником, і 2) яке врегулювання є можливим на даний момент?

Але закінчити війну не так легко

Теоретично США – та велика держава, яка має найбільший потенційний важіль впливу та можливості виступати посередником у цьому процесі.

Вони можуть запропонувати економічні "пряники" різного роду (такі як допомога у відновленні України та скасування санкцій проти Росії) і можуть як надавати, так і призупиняти військову допомогу Україні за потреби для просування угоди.

На жаль, вони неодноразово не змогли ефективно використати своє становище, заявив автор. Замість того щоб поводитися як відповідальна третя сторона й підштовхувати обидві сторони до врегулювання конфлікту, США по черзі ставали на бік то однієї, то іншої сторони й ніколи не тиснули на обидві одночасно заради укладення угоди.

Коротше кажучи, США ніколи не поводилися як серйозна велика держава, яка розуміє, що її головний інтерес – завершення війни.

Як і його попередники, колишній президент Джо Байден не усвідомив, що нескінченне розширення НАТО в кінцевому підсумку спровокує велике зіткнення з Росією. Навіть після Майдану, захоплення Криму Росією та затяжної, млявої війни на Донбасі він продовжував наближатися до того, що колишній посол США в Росії Білл Бернс назвав "найяскравішою з усіх червоних ліній для російської еліти (не лише для Путіна)".

За словами Уолта, цією червоною лінією було членство України в НАТО. Прискорюючи зусилля щодо залучення України до західної орбіти безпеки (навіть якщо формальне членство в НАТО залишалося справою далекого майбутнього), Байден і його держсекретар Ентоні Блінкен мимоволі створили умови, які в підсумку привели б Путіна до рішення санкціонувати незаконне вторгнення.

Можна стверджувати, що Росія не повинна мати права вето на дії інших суверенних держав і що будь-яка країна повинна мати право укладати союзи з ким завгодно, але реалізація цієї свободи не завжди є мудрою.

Як тільки Росія розпочала свою превентивну війну, Байден і його команда вчинили правильно, застосувавши силу США – у вигляді санкцій та масштабної військової допомоги, щоб допомогти Україні захиститися, водночас намагаючись уникнути небажаної ескалації.

Але вони не змогли підтримати зусилля третіх сторін щодо завершення конфлікту, ніколи не знімали з порядку денного можливість майбутнього вступу України до НАТО та відкрито підтримували максималістські військові цілі України, такі як зрозуміла, але майже напевно недосяжна мета Києва повернути всю втрачену територію, включаючи Крим, йдеться в матеріалі.

Питання полягало не в тому, хто правий, а хто винен – адже правда була на боці України, – а в тому, чи можуть такі цілі бути досягнуті за прийнятних витрат і ризиків.

Трамп припустився протилежної помилки

З моменту повернення на посаду президента у 2025 році американський лідер, навпаки, чинив тиск на Київ заради укладення угоди, здебільшого надаючи Росії карт-бланш.

Ця помилка, за словами Уолта, посилювалася дипломатичною некомпетентністю посланців-аматорів Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера, які, судячи з усього, вважали, що кількох бізнес-пропозицій, помахати якими перед Путіним, буде достатньо, щоб змусити його завершити війну.

Давши Росії всі підстави вважати, що її перевага в розмірах зрештою візьме гору, підхід Трампа ніколи не мав ані найменшого шансу привести до миру, не кажучи вже про те, щоб зробити це протягом "24 годин", як він неодноразово заявляв під час передвиборчої кампанії 2024 року.

Чи є третій шлях?

Автор вважає, що він є, принаймні теоретично.

Замість того щоб по черзі підтримувати то одну, то іншу сторону, США могли б діяти як справжній посередник третьої сторони та використовувати свої добрі послуги й важелі впливу, щоб підштовхувати обидві сторони до врегулювання.

Щоб чинити тиск на Росію, Вашингтону слід відновити військову підтримку України та допомогти їй захиститися від дедалі руйнівніших ракетних ударів Росії. Але також необхідно спонукати Україну погодитися на менше, ніж вона хоче, а це означає, що відновлена підтримка США має бути обумовлена скороченням власних вимог Києва.

Що стосується загальних умов, автор, як і раніше, вважає, що Україна не зможе повернути Крим або більшу частину Донбасу ані на полі бою, ані за столом переговорів, і що майбутнє членство в НАТО має бути назавжди зняте з порядку денного.

Членство в ЄС має залишатися можливим, а Україні має бути дозволено мати збройні сили, достатні для стримування будь-якої майбутньої спроби Росії змінити статус-кво.

Точна лінія нових кордонів ще підлягає узгодженню, а Росії довелося б визнати здатність України торгувати з іншими країнами, залучати іноземні інвестиції з будь-яких джерел і купувати зброю у зовнішніх держав за власним бажанням, за умови, що такі заходи не будуть рівнозначні перетворенню України на фактичного союзника іншої країни або військового блоку.

Уолт не бачить жодних ознак того, що хтось в адміністрації Трампа здатний вести серйозні переговори про мир, а потьомкінські "мирні угоди", досягнуті в Газі, з Іраном або в деяких інших конфліктах, не вселяють впевненості.

Важелі впливу США скоротилися через війну з Іраном, нестачу американських перехоплювачів та іншого ключового озброєння, а також через зростаючий федеральний дефіцит. Навіть якби Трамп щиро хотів виступити посередником у досягненні миру й призначив для цього завдання компетентних людей, незрозуміло, чи має він для цього "козирі".

Інші новини про війну в Україні

Раніше УНІАН повідомляв, що Україна відвоювала позиції на одному з ключових напрямків фронту. Сили оборони відновили контроль поблизу Калинового, яке розташоване в районі Куп’янська, на південь від Західного.

Крім того, ми також розповідали, доки Росія планує воювати проти України. За словами Пєскова, усі політичні сили висловили задоволення та гордість великою кількістю ветеранів так званої "СВО" серед обраних депутатів.